Слухаю Менсона....багато...довго....2-3 пісні...
акустика....мммммммммм....його хриплий голос...
повільно з"їжджай зі стільця і від реальності....
Just a Car...
The Nobodies....
" Love is a fire....... "

вся музика має якісь ниточки,які як маріонетку смикають мене за емоції.викликають масу спогадів.....

але Менсон попри все зумів вміститись в серці майже сам,лише з якимись клаптями минулого

хриплий голос спочатку,а тоді просто жбурляння відчуттів
я й собі наспівую....

солодко й мляво,наче поруч коханої людини в напівсні ,коли прокидаєшся рано-вранці,за вікном сіро, а ти перше що бачиш - хлопчика,який шось балакає уві сні....коли ти щаслива лише від того,що він отак близько й поруч,що ще можна кілька годин дивитись,як він спить, не вилазячи з-під теплої ковдри.

Люблю так страшенно сильно ,що часом стає лячно .

як лячно почути тихий хрип Менсона посеред ночі.

малюю,багато стараюсь...правда не схожий...в анфас...профіль вже красиво,як на мене.

Тепер навіть сердитись не можу.... правда й спати теж..... не вистачає надто поруч .....а ведмідь надто малий щоб обіймати,душу його....й спить він надто міцно....й не обнімає у відповідь....

кілька днів тому бачила метелика,що летів між машин.кольорового,великого....по вул. Сахарова,мабуть в парк Культури....так чогось радісно було тоді його зувидіти і тепер згадуючи, тепло наповняє душу.
а опісля ввечері Вежу на Замку не було видно.тобто верхівку,лиш крізь туман проникало трохи кольорового світла й так красиво-красиво ,як у фільмах показують рекламні бігборди,правда вони на хмарочосах й з них часто хтось стрибає ,у фільмах.....
чарівний день.

тепер розумію наскільки корисний відпочинок,а ще більше зрозуміла,як потім йог бракує..... коли 10 днів поспіль лафа.....готуєш.що хочеш.....гуляєш з людьми,котрих любиш і не відчуваєш жодного дискомфорту, воля й трішки безвідповідальності,трішки наглості,хоча то певно,скоріш ,дитячість....

захід сонця на ріці, комарі, пиво, полежати-пообійматись і все- більше жодних турбот....

і кілька днів по тому,мене далі важко пригнітити,бо так важко ,практично неможливо. притягти на цю Землю,я собі літаю у хмарах... згадую.....тішусь....і намагаюсь не думати,як мені того бракує.....

тим паче скоро знову студентські будні поглинуть нас,часу менше,турбот більше,а що найголовніше,так скучилась за друзяками, за дурнуватими "проблемами з навчанням", ниттям через ніщо й довгі посиденьки опісля....
втомлені вечори....

хоч тепер все буде трохи по іншому...але....
мені подобається те майбутнє.яке вимальовується....намагаюсь не планувати. але те,що б так хотілось- не заперечується...й з того дуже тішусь....

навіть проблеми фінансові,які тепер от себе проявлять. не здатні зіпсувати натхнення =)

як би там не було, єдине,хай ота моя віддаленість,політ у хмарах,якнайдовше мене не покидають і все буде чудово.

ну і ще,чесно визнаючи,хай оте ставлення таким і буде,бо хай воно й часом робить боляче,але все ж воно дає відчуття впевненості....а решта,то лиш впливає те,що ми люди....і наші глюки-амбіції-забаганки....

головне,щоб не минала закоханість в нових знайомих,місто.друзів і ,звісно.....